80-а річниця Української Православної Церкви в Західній Європі
З глибокою вдячністю Богу та почуттям історичної відповідальності мав змогу з нашими парафіянами відвідати офіційні святкування 80-ї річниці Української Православної Церкви в Західній Європі, які розпочалися з академічної конференції, що відбулася в Українському Вільному Університеті в Мюнхені.
Захід об’єднав науковців, духовенство та громадських діячів з України та Європи, щоб поміркувати над богословською, культурною та політичною спадщиною свідчення Церкви в діаспорі. Конференцію люб’язно відкрила доктор Лариса Дідковська, ректор Українського Вільного Університету, яка привітала учасників та наголосила на незмінній ролі віри та науки в житті українського народу.
Наш правлячий ієрарх Української Православної Єпархії Західної Європи, владика архиєпископ Даніїл розпочав захід з молитви та вступного словоа, звернувши увагу на глибоке духовне, пастирське та історичне значення цієї важливої події. Він зазначив, що 80-річний шлях Церкви у Західній Європі був подорожжю наполегливості, духовної стійкості та жертовної любові, що позначена непохитними зусиллями поколінь вірного духовенства та мирян, які зберігали та плекали православну віру посеред переміщень, війни та змін культурного ландшафту.
Академічна частина конференції включала змістовні доповіді:
- Д-ра Андрія Смирнова з Острозької академії, який запропонував історичні погляди на заснування Української Православної Церкви в Європі;
- Протоієрея Віталія Клоса, який представляв Київську Богословську академію, який розглянув історичні та сучасні педагогічні виклики в православній еклезіології;
- Протоієрея Владислава Фульмеса з Волинської Богословської академії, який дослідив служіння митрополита Анатолія Дублянського;
- Д-ра Романа Тютенка, професора Українського Вільного Університету, який проаналізував роль Церкви у формуванні української ідентичності в еміграції;
- Пана Маркіяна Остапчука, спеціаліста з політології з Німеччини, який дослідив геополітичний контекст Українського Православ’я в Європі;
- Протоієрея Михайла Сивака з Львівської богословської академії, який запропонував роздуми про богословське видання «Рідна Церква» та формування в часи кризи.
Конференція стала потужним початком наших ювілейних святкувань, ґрунтуючи наші святкування на глибоких роздумах та підтверджуючи нашу відданість христоцентричному служінню в європейській діаспорі. Нехай цей ювілейний рік відновить наше спільне покликання бути вірними хранителями Євангелія та охоронцями нашої священної спадщини.
Конференцію модерував отець Олександр Смоктунович, секретар Західноєвропейської єпархії Української Православної Церкви в діаспорі.
24 травня 2025 року, в Мюнхені, Німеччина, урочисто та радісно відзначали 80-ту річницю присутності та пастирського служіння Церкви в діаспорі. З благословення Його Високопреосвященства Митрополита Антонія та під духовним керівництвом Його Високопреосвященства Архієпископа Даниїла – духовного отця Західноєвропейської єпархії – священне служіння відбулося в історичному храмі Святого Миколая Чудотворця в Мюнхені за присутності понад 250 вірян та 45 священнослужителів з усього європейського континенту, серед яких були священники Вселенського патриархату, грецької парафії м. Мюнхен , священники Румуньскої та Грузинської Церкви, священники Православної Церкви України.
День розпочався з прибуття архієпископа Даниїла до входу до храму, де його зустріли з традиційним хлібом і сіллю, запропонованими представниками парафії та дітьми, одягненими у вишиті українські шати – вираз гостинності, що виходить за рамки мови та географії. Хліб, спечений з турботою та молитвою, символізував прожиття, традиції та гостинність; сіль представляла собою незмінний завіт віри та спільноти. Квіти були покладені до ніг архіпастиря як знаки краси, життя та любові – дари не лише ієрарху, а й духовному отцю, який пройшов зі своєю паствою через війну, вигнання, переселення та оновлення.
=/images/events/2025/05-25-2024-80-WE/6ab4b985-76a2-44e2-a216-e37e78bf90dc.jpeg;){kind=link}
«Коли я дивлюся на ваші обличчя, я не бачу чужинців на чужині», – сказав архієпископ Даниїл у своєму вступному слові. «Я бачу дітей та онуків тих, хто 80 років тому ніс Хрест вигнання та посіяв зерна віри в Західній Європі. Сьогодні це зерно розквітло в живі спільноти молитви, служіння та божественної радості».
Протопресвітер Валентин Смоктунович виголосив зворушливе вітальне слово від імені духовенства, згадавши перші роки присутності Церкви в Європі після спустошення Другої світової війни. Він розповів про перших українських православних біженців, які втекли від наступаючого радянського режиму та опинилися розкиданими по Баварії, Бельгії, Франції, Нідерландах та за їх межами. У таборах для переміщених осіб, сільських каплицях та позичених святилищах вони почали відбудовувати своє життя – не лише економічно та соціально, – але, перш за все, духовно.
«Наш народ був бездержавним, безголосим та пораненим, але він не був безбожним», – сказав отець Валентин. «Вони принесли з собою живу віру Києва, спадщину Святого Володимира та мужність служити Христу навіть у вигнанні».
Архієпископ Даниїл відповів емоційно, звернувши увагу на циклічний характер історії та сучасні паралелі з 1940-ми роками:
«Так само, як наші предки тікали від жахів війни та репресій під проводом Червоної Армії, так і сьогодні незліченна кількість українців змушена тікати від російського вторгнення – шукаючи притулку, безпеки та гідності в країнах, які знову відкрили їм обійми. І так само, як Церква була тут, щоб прийняти їх тоді, наш священний обов’язок зробити це зараз – з такою ж мужністю, таким самим співчуттям і тим самим непохитним проголошенням: Христос Воскрес!»
Божественна літургія була відслужена з урочистістю та духовною силою. Під час Малого Входу архієпископ Даниїл возвів преподобного отця Валентина Гаврилюка в сан протопресвітера, з благословення митрополита Антонія, на знак визнання його десятиліть непохитного служіння. Потім отцю Вадиму Карпенку, чия відданість пастирському служінню збагатила Церкву в Німеччині та за її межами, було вручено коштовний хрест з прикрасами та він був піднесений до сана протоієрея.
Коли літургія досягла своєї духовної вершини, архієпископ Даниїл виголосив потужну проповідь, спираючись на Євангеліє від Івана: «Світло світить у темряві, і темрява його не охопила» (Івана 1:5).
Він продовжив: «Це світло не філософське чи поетичне – воно особисте. Це сяюче обличчя Христа, яке ходить з біженцями, плаче з матерями, дає притулок дітям і плаче над містами, що постраждали від війни. Це Світло проганяє страх. Воно знищує відчай. Воно відновлює нашу людяність, коли світ намагається її знищити. Це Світло, яке вело нашу Церкву протягом 80 років у Західній Європі і продовжуватиме це робити – до кінця віків».
Він додав: «До нашої молоді: не бійтеся темряви світу. Не соромтеся свого коріння. Віра ваших дідів і бабусь, які молилися в сараях і бомбосховищах, – це ваш вінець. Носіть його з радістю і знайте, що Христос обрав вас нести Його світло».
Після завершення Божественної Літургії архієпископ Даниїл вручив кожному священику пам’ятний український дерев’яний хрест ручної роботи, прикрашений числом 80, – символ пам’яті та місії. Ці хрести були не просто подарунками, а священним нагадуванням про служіння, довірене кожному духовному лідеру діаспори.
У глибоко зворушливий момент архієпископ Даниїл, виконуючи обов’язки академічного декана Української православної богословської семінарії Святої Софії, надав отцю Олександру Смоктуновичу ступінь магістра богослов’я. Хоча отець Олександр не зміг поїхати до Сполучених Штатів для закінчення навчання, він завершив богословські студії, представляючи нове покоління відданого духовенства Церкви.
«Цей ступінь — не просто титул, — зазначив архієпископ Даниїл, — а покликання — підтвердження того, що ви готові нести смолоскип віри у світ, який прагне істини, краси та божественної любові».
Після літургії всіх запросили на святковий ювілейний обід, з любов’ю підготовлений вірними місцевих парафіяльних громад. Серед гостей був Генеральний консул України в Мюнхені шановний Юрій Никитюк, який щиро привітав присутніх та подякував Церкві за непохитну підтримку українських біженців та переміщених сімей під час війни, що триває.
Високопосадовці з уряду Баварії, Румунської православної церкви, Лютеранської церкви Баварії та Римсько-католицької церкви висловили своє захоплення наполегливістю та внеском Церкви у міжконфесійну гармонію та культурну ідентичність.
Місцевий український хор наповнив зал радістю, виконуючи традиційні пісні, що зворушили душу та об’єднали покоління. Святкування завершилося одноголосною молитвою та співом «Многая Літа» – гучним закликом до Божого продовження благословення для єпархії та її вірного духовенства та мирян.
«Ми прийшли сюди не для того, щоб згадувати», – сказав архієпископ Даниїл у своїх останніх словах дня. «Ми прийшли свідчити. Ми прийшли проголосити, що Церква жива, що Христос перемагає, і що місія Євангелія ніколи не замовкне. Нехай наступні 80 років будуть ще яскравішими – на славу Божу та спасіння Його народу».
Наступного дня, 25 травня владика Даниїл звершив освячення Престолу в церкві архістратига Божого Михаїла в м. Ландсгут, під час якого всечесні отці вклали в нього мощі Митрополита Київського Афанасія.
Оновлення української православної парафії Святого Архангела Михаїла в Ландсгуті стало можливим завдяки уряду Баварії, що передав церкву Українській Православній Єпархії Західної Європи на вжиток і нещодавно надав дозвіл на встановлення іконостасу.
Нехай Господь продовжуватиме благословляти Українську православну церкву в Західній Європі – минуле, теперішнє та майбутнє – непохитною вірою, непохитною надією та незмінною любов’ю.